Саша Сатаров: мені дуже комфортно і подобається те, чим я займаюсь, хотів би далі це розвивати

Саша Сатаров - людина-бренд, співзасновник фестивалю вуличної культури don't TAKE FAKE та DTF Mag. Один з основоположників снікер-культури в Україні. Розказав про любов до кросівок, про реалізацію мрій та про екологічний тренд у світі моди.

– Ти працював в Delta Sport, як давно ти прийшов в Nike?
– У 2008 році, перед кризою. Насправді, це довга історія – два роки я мріяв працювати в магазині Nike, відправляв резюме, писав, але відповідей не отримував. Почав працювати в іншій компанії, де одного дня мені просто сказали: «Ти тут більше не працюєш». Після цього, один мій знайомий згадав, що я хотів працювати в Nike, дав номер телефону, за яким я мав подзвонити. Я подумав, що там вже все домовлено, потрібно тільки подзвонити і мене візьмуть. Проте все було не так – про мене там не чули. Коли я вперше подзвонив, в телефонному режимі ми провели першу співбесіду. Потім надіслав резюме. Через день зі мною знову зв'язалися для того, щоб поcпілкуватися англійською мовою. Через тиждень мене запросили в офіс на співбесіду, але на цьому все не закінчилось. На мене ще очікувало дві співбесіди з комерційним директором Nike і вже після мене взяли на роботу. 

– Ти мріяв мати багато кросівок, ця мрія реалізувалась? Скільки у тебе кросівок Nike?
– Зараз близько 45 пар кросівок Nike. Я рахую, що це небагато.

– Які кросівки були першими, була якась знакова модель? 
– Взагалі першими були «палені» Nike Dunk Futura для лейбла Uncle. Я навіть наважився прийти в них в офіс Nike, та був здивованим, що ніхто нічого не помітив. Це було у 2007 році. А найпершою моєю парою були Air Max 90.

– Розкажи трохи про Air Max?
– Air Max вже 30 років франшиза Nike! Цього року вони зробили новий силует – Air Max 270, відійшовши від щорічної теми running, поставили цю модель в категорію sportswear. Вийшла дуже цікава модель, а для мене важливо зрозуміти ідею дизайнера, естетику, історію яку він вклав в дану модель.

– Про яку модель кросівок Nike тобі хотілося б розповісти, у кожної моделі є своя філософія та історія, є модель, яка на тебе якось вплинула або запам'яталась найбільше, запала в душу? 
– Nike Air Max 1 – модель яку я люблю довічно, маю дві пари цих кросівок. Одна пара Air Maxim 1 – рідкісна та ексклюзивна модель, їх випускали всього один сезон. Друга, Air Max 1 – родоначальник "відкритого балона", дуже цікава ідея яку вклав дизайнер Тінкер Хетфілд у ці кросівки. Всередині компанії було багато обговорень та сумнівів з приводу запуску цієї моделі, наразі, для бренду – це одна з найзнаковіших моделей кросівок.

– Ти фактично мав відношення до формування снікер культури в Україні, наскільки ти кайфував від того, що доклав до цього руку? 
– Формуючи цю культуру, ми були просто хлопцями, які любили продукт та ідею цього продукту. Працюючи у великій компанії, я зрозумів, що за всім стоять певні бізнес процеси та цілі і тут дуже важливо балансувати. Саме робота в Nike стала моєю першою бізнес-школою. Я дізнався як вони бачать бізнес крізь призму своєї історії, філософії, дизайну, інженерії, маркетингу, людей. Нам хотілося цей продукт, який нам подобався, зробити більш популярним. Не те, щоб масовим, а популяризувати його. Добре, що нам дозволяли і допомогали робити деякі круті проекти.

– Які проекти це були? 
– Найвідомішим був івент Nike Dunk Attack у 2010 році. Тоді, була дуже популярна модель hoops - високі, баскетбольні кросівки. Вирішили зробити захід, який допоміг би нам максимально розкрити продукт перед споживачами. Важливо було зробити це доступним для всіх людей. А щоб зробити продукт доступним, ми повинні були зробити це не у вигляді якогось розпродажу, а у вигляді короткострокової акції чи івенту, приуроченого цій моделі. Ми максимально сфокусувалися на цьому продукті, розпочали промо роботу, почали працювати з блогерами, інформаційними порталами та соціальними мережами. У день запуску, за півгодини до відкриття магазину в ТРЦ «Глобус» вишикувалася черга з 20 людей, потім прийшло ще 100 чоловік – було продано 150 пар кросівок. Тобто, ми потрапили прямо в ціль, все пройшло успішно.

– Розкажи трохи про DON'T TAKE FAKE, чим ти займаєшся в цьому проекті? 
– В проекті нас четверо, але команда що працює над його реалізацією вже більша. Я головний по брендам, по ідеям роботи з ними.

– В чому полягає проект? 
– Основна ціль проекту – створенням комунікаційної платформи в міжсубкультурному просторі. Фестиваль DON'T TAKE FAKE зробив великий внесок в розвиток вуличної культури. Ми показали, що в нашій країні можна робити щось цікаве: бренди, проекти, продукти. Що для них є майданчик де це можна показати, що туди прийдуть люди, яким це теж цікаво.

– Тобто, на фестивалі нові, невідомі бренди фактично можуть заявити про себе, це певний трамплін і можливісті? 
– Так, все залежить від цілей та ідеї кожного бренду. Якщо говорити про великі компанії, то частіше вони хочуть запустити окремий продукт. Українські бренди показують невеликі колекції, але хочуть розкрити свою історію. Вже досить багато продуктів високої якості які дуже круто презентуються. На фестивалі у брендів з'являються свої шанувальники – за цим цікаво спостерігати.

– У вас є цільова і професійна тусовка? 
– Так, звичайно. Потрібно розуміти, коли ми починали в 2010 році, було дуже складно прийти до якогось бренду, компанії чи спонсора і пояснити, що ти робиш. Багато часу зайняла робота з багатьма компаніями, щоб довести їм, що ми дуже важливий майданчик для них. З кимось ми домовлялися три роки, з кимось п'ять, а з кимось досі ведемо переговори. Щороку спілкуємося по п'ять разів на рік, ось уже 9-й рік і все ніяк.

– Тобі мало проектів, в яких ти береш участь і хочеться більшого, є частина тебе, що ще не реалізувалася? 
– В принципі так, але це більше пов'язано з особистими професійними амбіціями. Точно знаю, що мені хотілося б в якійсь мірі налаштувати міст між Україною та Європою, в плані брендів, роботи, магазинів. Щоб вони могли до нас приїжджати і мали можливість ділилися досвідом.

– Якщо говорити про про моду, про фешн тобі хотілося б поїхати кудись на навчання? 
– Безумовно, було б цікаво повчитися, але мене цікавлять короткострокові курси. Я розглядав Лондон, Італію, та Нью-Йорк. У Нью-Йорку, мені здається, було б трохи цікавіше, там ринок більш динамічний і різнобічний.

– Чи виникала у тебе ідея створити власний бренд в Україні? 
– Так, і не раз, але практичних спроб не було. Тому що я бачив це з різних сторін: з боку споживача, з боку того, хто продає, хто розвиває і я розумію що зараз у мене інші завдання. Я почекаю коли частина відпаде, візьму все краще, змішаю і виграю. Поки що мені дуже комфортно і подобається те, чим я займаюсь, хотів би далі це розвивати.

– Що можеш сказати щодо екологічного тренду в світі моди? 
– У всьому світі проходять форуми за участю великої кількості впливових людей зі світу моди, з різними брендами, компаніями і обговорюють куди дівати відходи під час виробництва і враховуючи той факт, що люди просто розлучаються з речами і їх потрібно утилізувати. Створювати нові екоматеріали недешево. Цілі інститути працюють у напрямку розвитку і створення нових матеріалів і технологій. Це гостре питання і тут має місце політика помірного консьюмеризма.

– Чи є різниця у підходах до формування концепції бренду Західних країн і України? 
– Так, у них завжди є дуже чітка мета і фокус на тому, чого вони хочуть досягти та як вони це будуть робити, а в Україні це виглядає як симбіоз всього. Люди у нас давно прийшли до того, що потрібно створювати фірмовий стиль, лукбук, логотип, але на цьому все закінчується. Тобто далі цей розвиток в ключі бренду і продукту не йде. На заході це багаторівнево і об'єднано в еко-систему, а нашим брендам ще не вдається цього досягти. Окремі якісь елементи працюють дуже круто, але цілої картинки немає. Це ще пов'язано з тим, що на ринку не так багато людей з великим досвідом в цій індустрії. Я завжди за нішевий підхід. В ідеалі краще займатися якимось одним напрямком. Ось ми зараз знаходимося в магазині All Stars і бачимо, що це саме снікер-стор, а не магазин спортивного або лайф-стайл взуття – саме це дуже важливо. Тому що тоді у людини вимальовується ідентика цього магазину, його обличчя. Тобто якщо я хочу виділятися, якщо мені важлива культура, тоді я повинен прийти сюди, в цей магазин. 

На Заході вміють це робити: подати свою історію та створити нову. До того ж, вони дуже добре працюють з ком'юніті по всіх фронтах і розкладають свою продукцію на невеликі категорії. Там окремий бренд вже не просуває себе як бренд, а частіше через якийсь певний продукт протягом сезону.

Фото: Роман Рудаков
Відео: Саляр Алі
© 2019 ALL STARS Talks

Поделиться