0 800 210-161
  • корзина
  • личный кабинет
  • избранное
  • обратная связь
b6a92ce2-5697-4024-b.jpg


Видавець bit.ua і співзасновниця Fitness Geek Camp Тетяна Гриньова пробігла вже 8 марафонів, а зараз пише книгу про біг. На зустрічі ALL STARS Talks Тетяна розповіла про свій новий челендж – пробігти 12 марафонів за 12 місяців.


— Як ти до цього прийшла? Ти була спортивною дитиною?
— Я була антиспортивною дитиною і ненавиділа спорт. На фізкультуру не ходила, а крос на два кілометри тоді здавався суцільним пеклом – було дуже важко, кололо в боці. Всі відпрошувались, брали довідки та йшли в бібліотеку – і я разом із ними. Біг для мене був якимось дивним, непотрібним знущанням.

— А коли ти почала бігати?
— Як усі дівчата – коли зрозуміла, що потрібно худнути. Я переїхала зі свого крихітного містечка до Києва, коли вчилась на мехматі в Шевченка, і там у студмістечку був стадіон, де всі бігали. І я, спостерігаючи за цим, іноді могла зробити декілька кіл. Ці 4-5 кіл по 400 метрів тоді здавались мені досягненням.

Згодом я могла долати вже по 5-7 кілометрів. А коли 6 років тому завагітніла – бігати мені заборонили. І тоді я зрозуміла, як же це круто – бігати. Я багато читала про біг і знайшла в інтернеті блог Маші Мюллер – вона якраз готувалась до марафону в Ріо-де-Жанейро. І подивившись її блог – із неймовірно гарними фотографіями, кросівками Nike, довгими розповідями про те, як вона бігає по 30 кілометрів, – я подумала: як же це круто, як гарно, от зараз народжу – і побіжу!

Я народила – і реально побігла. Рівно за місяць я вийшла на пробіжку – ніби вирвалась на свободу. Тоді я почала бігати системно, ходила в Nike+ Run Club і багато читала про біг. Коли в тебе мало вільного часу, ти більше його цінуєш і заповнюєш тим, що дійсно любиш.


 Я подумала: як же це круто, як гарно, от зараз народжу – і побіжу!




— Де тобі подобається бігати?
— Я бігаю всюди. Більше подобається бігати по лісовій місцевості, паркам тощо. Ідеально – біля океану, моря і будь-яких водоймищ. Дуже класно у Барселоні та в усіх містах, де є набережна. Звісно ж, Нью-Йорк, Central Park. У мене була мрія там побігати. Я прилетіла взимку, була класна погода, а вранці повалив снігопад. Тим не менш, люди у парку бігали, ніби надворі +20. І коли ти бачиш цих людей, немає думок про те, що є небігова погода. Так само я не знаю місць, де не можна бігати. Хіба що на круїзному лайнері – але і там можна по палубі колами бігати. Якщо у вас є мета, ви завжди знайдете, де побігати – в будь-яку погоду.

— Ти пам'ятаєш той день, коли ти пробігла перший марафон?
— Спочатку я пробігла 10 кілометрів, естафету на київському марафоні – отримала першу медальку і почувалась переможцем. Тоді зрозуміла, що готуватимусь до чогось серйозно, і почала готуватись до півмарафону.


Ми з друзями зареєструвались на півмарафон у Лісабоні, бігали, готувались. Із нас чотирьох лише я вперше бігла таку дистанцію, всі інші – досвідчені і швидкі. Але я намагалась не відставати, і, зрештою, на 13 кілометрі ледве не зупинилась. Було дуже спекотно, +30, я фінішувала, отримала медальку і вирішила, що все – бігати більше ніколи не буду, не хочу, мовляв, це дуже складно і важко. Мені тоді було дійсно важко, бо я бігла не в своєму темпі.

Але за кілька днів я передумала і знову пішла на пробіжку. Це як стосунки з друзями: ви сваритесь, миритесь, і лише у конфлікті народжується істина. У нас тоді народжувались ці стосунки з бігом. А за рік-півтора я зрозуміла, що потрібен новий челендж – щось нове, недосяжне, – і марафон був саме тією метою.

Перший марафон я хотіла пробігти у Нью-Йорку. Тоді я не знала про головні марафони світу, про те, що Нью-Йоркський марафон – найпопулярніший з усіх, і зареєструватись туди не так просто. Там є лотерея, фандрейзингова програма, кваліфікація для дуже швидких бігунів – і я не підходила під жодну. Тоді я вирішила: ну якщо не Нью-Йорк, то хоч Штати, і зареєструвалась на марафон у Брукліні.


Якщо у вас є мета, ви завжди знайдете, де побігати – в будь-яку погоду.




— А як ти долаєш «стіну», яка виникає десь на 30 кілометрі?
— У мене не було «стін». Якщо ти тренуєшся, правильно харчуєшся і свідомо біжиш – «стіни» не буде. Головна помилка бігунів на довгі дистанції – на старті разом із натовпом щасливих людей, музикою і хлопавками ломанутись з усіх сил і бігти з пейсом, з яким ти ніколи не біг. Цього робити не треба, інакше вже на двадцятому кілометрі буде погано. Потрібно слухати себе, пити воду, під'їдати…

Коли я бігла перший марафон, то майже не пила, взагалі нічого не їла і жодного разу не зупинилась. Нормально пробігла, без «стіни», танцювала на фініші... Мені пощастило, що було холодно, не палило сонце і не дуже хотілось пити. Бо якщо ти не п'єш у +20, тобі кінець на 10 кілометрі. Я не пила і не їла, бо в мене була паніка – що я захочу в туалет, зупинюсь і далі не побіжу. І я була впевнена, що можна не пити й не їсти надалі.

А другий мій марафон був у Відні, там було тепліше, і половину дистанції я бігла зі Славою Сухомліновим. І ось ми пробігаємо пункт харчування, і він питає: «Бананчик?». Я сказала, що не їм на дистанції, а він каже: «Тобто? Ти ж на 30 кілометрі зупинишся і впадеш. Просто спробуй на 20, 25 і 30 кілометрі з'їсти по шматочку банана і пити по два ковтка води». Після цього я зрозуміла, що пити і їсти потрібно. Якщо ви їсте гелі, потрібно їх тестувати до забігу, щоб розуміти, що вони вам підходять, вас не нудить. Я дуже обережно ставлюсь до гелів, банани – це універсальна історія.


RR__7772.jpg


— А розкажи про харчування. Що ти їси?
— Мені завжди здавалось, що я дуже багато знаю про здорове харчування. Та лише коли я запланувала ці 12 марафонів, я попросила Настю Голобородько скласти мені раціон – з урахуванням моїх особливостей. Фокус на тому, щоб усі продукти були якісними, щоб не було консервантів, трансжирів, зайвого цукру. Половина раціону – це овочі і фрукти (без крохмальних), 20% – крупи, а інше – білки (нежирне м'ясо, іноді – кисломолочні продукти).


— Чи змінився твій образ і стиль одягу, коли ти почала бігати?
— Я думаю, він змінився не тому, що я бігаю. Навіть у людей, які не бігають, кросівок стало більше. Я шопоголік і сильно люблю Nike вже багато років, тому в мене дуже багато спортивного одягу. Може здаватись, що це марнотратство, але гарна спортивна форма – це супермотивація, особливо для дівчат. У мене на кожен марафон – новий лук. 


— Про що ти думаєш, коли біжиш?
— Для мене біг – це взагалі не спорт, а медитація, духовна практика, можливість побути наодинці з собою. Перед пробіжкою можна записувати запитання, на які хочеш знайти відповіді, і якщо ти біжиш довго, ці відповіді прийдуть. Бо думки впорядковуються, і ти починаєш придумувати те, про що раніше не міг подумати.

— А як виникла ідея написати книгу?
— Після кожної довгої дистанції я пишу великий пост, бо мені приходять у голову різні класні ідеї. І я подумала, що серед непрофесійних марафонців є багато талановитих і успішних людей, але не всі вони розповідають про свої досягнення. І було б чудово дізнатись, які висновки та інсайти під часу бігу з'являються в інших людей, і зібрати їх в одній книзі. 


RR__8092.jpg


— Для чого ці 12 марафонів?
— Я сприймаю біг, зокрема і на довгі дистанції, як акумулятор, він мене заряджає. Це така духовна практика, яка багато дає для життя – висновків, інсайтів тощо. Я не знаю, який результат отримаю, але точно знаю, що не буду розчарована.

Майже ніхто з друзів-бігунів не сказав мені, що це класна ідея – тому що нормальні люди марафони щомісяця не бігають. Це велике навантаження на організм, після кожного марафону потрібно довго відновлюватись. І якщо мені це набридне, я відчую, що марную свій ресурс, то, звісно ж, зупинюсь.


Це непередаване відчуття – коли ти фінішуєш: здається, ніби щось нереальне стає реальним.



— Що для тебе перемога у марафоні?
— Це непередаване відчуття – коли ти фінішуєш: здається, ніби щось нереальне стає реальним. Це подолання себе. І цей момент для мене, напевно, і є перемога.



Фото: Роман Рудаков

© 2018 ALL STARS Talks