0 800 217-367
  пн-пт: 10:00-18:00    сб-вс: 11:00-16:00  
UA
...

Володимир Дантес: «Мрію, щоб люди менше дивились новини і думали своєю головою»

1.jpg


У минулому співак, а нині телеведучий тревел-шоу Володимир Дантес відвідав більше ніж 70 країн світу і перекуштував немало екзотичних страв. На зустрічі ALL STARS Talks він розповів про зіркову хворобу і пригоди під час подорожей.


— Як ти потрапив у шоу-бізнес?
— Я ніколи не думав, що співатиму. Головною метою для мене було стати міліціонером. Я думав, що треба вчитись у юракадемії або десь ще, і постійно співав. Мої батьки і всі навколо говорили, що в мене це добре виходить. Якось я пройшов кастинг на Фабрику Зірок. Але для мене це було несерйозно, я вважав, що там усе куплено і що я ніколи не буду артистом. А вийшло все навпаки.

— А як ти відреагував, коли дізнався, що співатимеш у дуеті?
— Це було наше спільне рішення. Коли ти живеш три місяці в будинку, в якому немає ні вікон, ні дверей, ні годинника, ти повністю відрізаний від світу, тобою маніпулюють, хоча ти цього навіть не підозрюєш, то кожна людина здається найкращою в світі. Коли спочатку вас шістнадцять, а потім щотижня виганяють когось з проекту, вам здається, що його виганяють з життя. Тоді, в двадцять років, я так думав. І коли Вадим (Олійник – ред.) мав вилетіти, ми об'єднались.

Ми думали, що мегапопулярні. А коли вийшли на вулицю, виявилось, що це не зовсім так. Ніхто не міг зрозуміти, хто ми такі та чому так поводимось. А я був такою зіркою! І зоряна хвороба була, все було.

"Ми думали, що мегапопулярні. А коли вийшли на вулицю, виявилось, що це не зовсім так. Ніхто не міг зрозуміти, хто ми такі та чому так поводимось"


— У який момент ти зрозумів, що у тебе зіркова хвороба і треба щось змінювати?
— Ти ніколи не розумієш, що в тебе зіркова хвороба, поки не впадеш. У нас було багато грошей, але при цьому довгий час не було концертів. Я купив найдорожчу плойку для вирівнювання волосся, фен, ноутбук. Ми дуже круто гуляли, в кабаки ходили – загалом, робили все, що роблять люди, у яких з'являються якісь гроші. А потім грошей не стало, і концертів, як і раніше, не було. Нам зателефонувала помічниця Наташі Могилевської і сказала: «Хлопці, вам потрібні гроші?». Ми кажемо: «Так». Вона каже: «Ну можна за 50 баксів відпрацювати в костюмах зайців (на «підтанцьовці»)». Тоді я зрозумів, що, напевно, десь схибив, що я зірка і мені треба трохи більше працювати. У країні все стало важко, музика була не дуже комусь потрібна. У якийсь момент мені запропонували «поки, Вова, у тебе немає напруженої роботи» попрацювати ведучим – чого я ніколи не робив – на тревел-шоу («Їжа, я люблю тебе» – ред.). Не факт, що воно би запустилось, тому я сказав: «Давайте спробуємо». І ось воно три роки йде.



2.jpg


— Ти відмовлявся від якоїсь їжі?
— Ні. Єдине, що я не скуштував, – сюрстремінг – гнилий оселедець, у Швеції дуже популярна страва. Але в громадських місцях її заборонено навіть відкривати. Ми відкрили її у громадському місці, вітер дмухнув у наш бік і мене трошки підкотило. Я сказав: «Хлопці, якщо хтось хоче – звісно, куштуйте». Але ніхто не захотів.

— Наступне запитання – непросте. Що краще: переночувати в туші мертвого верблюда чи побитися з коброю і з'їсти її потім?
— Кобру я їв кілька разів, це страшне видовище. Коли ми були у В'єтнамі, я поїхав до ресторану, де вирощують цих кобр – жоден звір не хоче смерті, не хоче на тебе нападати. Там купа кобр, усі шиплять на тебе, і ти думаєш: як же це стрьомно. Щойно відкривається клітка з коброю (вона вже, мабуть, розуміє, для чого), вона намагається забитися в кут, лише б її не чіпали. А цей чувак починає її дратувати, щоб вона пустила отруту, видавлює цю отруту, відрізає їй голову, розтинає черево, дістає серце, наливає кров у чарку, кидає це серце і каже: «На, це тобі, пий це традиція». І ти думаєш: ну куди я потрапив? І випиваєш це.

— А що хотів би ще скуштувати з екзотичних страв?
— У мене є одна відповідь, яка в усіх викликає паніку, тому що це дуже страшно. Почну здалеку. Ми були в Кореї. У всіх є думки про те, що корейці їдять собак, але, насправді, собак їдять китайці. У Пекіні можна побачити дуже багато людей, які носять собак на руках, тому що собак крадуть просто на вулиці. Це все серйозно, ми були на ринку, де є оббіловані собаки, цуценята в клітинах – їх можна купити. У Кореї ж це дуже жорстко регламентується, ти ніде не можеш купити собаку.

Ось я, наприклад, ніколи б собаку не з'їв. Тому що собака – це щось хороше, це друг. І кішку ніколи б не з'їв. Колись у фільмі я бачив, як із голови мавпи їдять живий мозок. Так от я не знаю, хто б раніше знепритомнів – мавпа, якій розкрили мозок, чи я. Напевно, немає того, що я би скуштував, бо я і так їм усіляку гидоту.



3.jpg

— Ти думав про те, щоб відкрити свій ресторанчик?
— Звісно, думав про це. У мене є ідея, що саме відкрити, чого не вистачає нашому ринку, але це завжди впирається в особисту сміливість і в гроші. Напевно, більше навіть у сміливість, ніж у гроші. Тому що завжди страшно почати щось нове – особливо, коли ти потрапив у зону комфорту. А я знаходжусь у нереальній зоні комфорту – подорожую, заробляю гроші і мені нічого не треба. І це, насправді, жахливо. Так, у мене найкраща робота в світі, але я більше ніяк не розвиваюсь.

От є ж мільйонери. Вони не зупиняються, не кажуть: «Ось я заробив 20 мільйонів доларів – і все, мені більше в цьому житті нічого не потрібно». Вони намагаються заробити більше, намагаються заробити мільярд.

Я хочу вивчити мови, хочу відкрити ресторани – багато чого хочу. Але зараз дуже важко зробити якийсь крок. Думаєш: а якщо у мене не вийде, якщо я провалюсь? І це найстрашніше

— А на сцену повернутись хотів би?
— Є таке. Це буває, наприклад, на премії М1 – це офігенна премія, офігенна постановка, все класно. А буває, що хтось виступає, і ти думаєш: я би крутіше зробив. У якийсь момент ти виростаєш із тих штанців, у яких був. Наприклад, я бачу Надю – вона добре заробляє, дуже популярна. Але я також бачу, як вона працює, і розумію, що я три роки так не працював і не хочу так працювати. У неї немає вільного часу взагалі. Коли розумієш, що їй, наприклад, потрібно їхати до Сум нашими «шикарними» українськими дорогами автобусом, то, знаєте що – я, напевно, не хочу повертатись. Тобто хочеться повернутись на сцену так, щоб там iTunes працював і приносив із цього гроші. Єдині, хто зробив так круто, – це «Гриби», ну, не рахуючи мою дружину. Вони прийшли і ось так: «ААА, ми будемо виступати лише у великих містах!». Повиступали – і все, розпались. Ти думаєш: що, що це було? Ось вони по-кайфу це зробили. Так можна повернутись на сцену. А їздити і вбивати свій організм – вибачте. Мені вже 30, розумієте?


4.jpg

— Ты спортом займаєшся?
— Немає такого спорту, яким би я займався професійно. Я обожнюю баскетбол і стритбол, граю з дитинства – і це те, чим я займаюсь, коли є час. У мене його немає зовсім, тому я берусь за все підряд. Я намагаюсь робити все, що мені подобається: почав кататись на скейті, серфити, вейксерфити.

— Але судячи з Instagram, ти любиш спортивний стиль, так?
— Я назву це Street Style. Я не ношу туфлі. Я не ношу черевики. Я ношу завжди кросівки.

— Давай чесно – Nike носиш?
— 99% – це Nike. Дуже рідко буває щось інше. У мене в команді працює Антон Торчинський – він фанат Nike і підсадив мене на це взуття. Він навіть шкарпетки інші не купує. Він може замерзнути, але якщо це не Nike, він їх не купить. Модель Huarache – це та модель, з якої я перейшов на Nike. Я зрозумів, що не відчуваю на ногах нічого – такі вони легкі.

— Але сьогодні ти в новій моделі?
— Сьогодні в новій – вони ще легші, вони стильні, комфортні. Просто Nike – це в принципі легкість, комфорт, стиль.

 

kolag.jpg


— Про що ти мрієш зараз?
— Я багато подорожую світом і не дивлюсь новини. І це дуже класно, бо я не хочу думати чиєюсь головою. Я спілкуюсь з людьми, кайфую – все супер. І я мрію про те, щоб люди менше дивились новини, думали своєю головою, не боялись щось робити і вміли стояти за себе адекватно.


Фото:
 Роман Рудаков

Відео: Саляр Алі

© 2019 ALL STARS Talks



converse-logo-56.png