...
Олександр Бубенчиков: «Фрідайвінг – це “обіймашки” з океаном»
Фрідайвер і тренер Олександр Бубенчиков має статус чемпіона світу і три десятки національних рекордів. На ALLSTARS Talks він розповів про своє перше занурення на 16 метрів і про те, що вимикає фрідайвер на найбільших глибинах, і чому він не планує брати участь у змаганнях.
– Чим ти займався до фрiдайвінгу?
– У мене було спортивне дитинство: гімнастика, легка атлетика, трохи футболу і волейболу.
– Що з цього найбільше допомогло у фрідайвінгу?
– Усе. Коли я був маленьким і вередував, що не хочу на тренування, мама казала - потім подякуєш. І от я прийшов до того моменту, коли можу сказати «дякую». Це гнучкість, сила.
– Як ти прийшов у фрідайвінг?
– Влітку 2010 я був студентом-фізиком і готувався до іспиту з термодинаміки. Зайшов у гуртожитку до друга Діми. Він показав мені на ютубі відомого пірнальника Гійома Нері. Я подумав, що це комп’ютерна графіка чи монтаж – не міг він так на одному вдиху! А потім дізнався, що знімала його дружина, так само на затримці дихання!
Ми з Дімою поїхали на університетську базу відпочинку у Криму, і 24 серпня, у День незалежності, ми вперше пірнали у глибину. Замість буя у нас був шестилітровий бутель, а замість троса – звичайна мотузка із вузликам кожні два метри. Тоді ми дійшли до шаленої на той час глибини – 16 метрів! І от я опускаюсь на дно, і відчуваю що вода мене виштовхує, відчуваю не лише своє тіло, а і простір навколо, він ніби в’язкий. Але мені не боляче, не страшно, а комфортно і приємно. Це був мій день народження як фридайвера.
– Ти тренувався самостійно чи тобі допомагали?
– Фрідайвінг – це егоїстичний вид спорту. Коли ти пірнаєш, то зосереджений тільки на собі. Але я був не сам. Перший час ми тренувалися із Дімою. Вже у листопаді я вирушив на перші змагання у Дніпродзерджинську і навіть знайшов спонсора! Власних грошей не вистачало навіть на дорогу, не кажучи про спорядження. Я провалився, але ця людина і компанія продовжили мене підтримувати. Це зіграло ключову роль – тренуватися, мати спорядження, брати участь у змаганнях, дивитися на чужий досвід. Я був на п’ятому курсі тоді. А вже за рік встановив свій перший рекорд України. Відтоді встановив понад 30 національних рекордів і б’ю лише власні. Цьогоріч один мій рекорд все ж побили, але думаю, що ненадовго. Це стимулює до тренувань.
– Наскільки багато фрідайверів в Україні?
– Це молодий вид спорту і в Україні він розвивається з 2007 року. Є два напрями – спортивний і рекреаційний, коли пірнаєте не за метрами і рекордами, а заради краси. Кілька сотень фрідайверів в Україні є. Дівчат дещо менше.
– Яка максимальна глибина для рекреаційного фрідайвінгу?
– У дайвінгу є сувора градація – пройшов курс навчання, отримав корочку і тобі глибше 20 метрів не можна. У фрідайвінгу є різні рівні навчання, але ніхто не забороняє пірнати глибше. Є правила, аби не травмуватися. Але в цілому це ніхто не контролює.
Рекреаційний фрідайвінг не передбачає гонитви за результатом. Люди пірнають у своє задоволення, насолоджуються свободою рухів, підводним світом.
– Як ти поєднуєш роботу зі спортом?
– Хоча я чемпіон світу, я все одно любитель. Одиниці людей у світі заробляють фрідайвінгом і вважаються професіоналами. Я заснував школу фрідайвінгу і навчаю людей пірнати на затримці дихання. Це місце найкраще у Києві, а може, і світі, щоб почати заняття. Люди отримують насолоду, рідко хто іде у спорт. На базовому курсі ми працюємо не над результатом, а над тим, щоб відчути своє тіло, зрозуміти, як воно реагує на занурення.
– Ти виготовляєш знаряддя для фрідайвінгу?
– Так, у мене є бренд 2 b free. Розпочинав із засобів для страховки, вони необхідні на змаганнях. Продукцію використовують закордоном, у Польщі, наприклад. В Україні мало місць, де можна пірнати глибоко – це кар’єри, Чорне море, але найчастіше – басейни.
– Як зрозуміти, що під водою щось трапилося і людину потрібно діставати?
– За спортсменом стежать за допомогою пристрою, що ловить звук – якщо він рухається, то зрозуміло, на якій глибині. Якщо зупиняється і десять секунд не рухається, то починають підіймати. Раньше ще говорили, на яку глибину планується занурення і засікали приблизний час.
– Як визначається глибина, на якій був спортсмен?
– Для доказу глибини потрібно зірвати тег. Якщо не вийшло, то результат визначається за допомогою глибинометру, який кріпиться до спортсмена. Коли я у Криму пірнав вперше, то як доказ взяв пісок з дна.
– Що допомагає пірнати глибше?
– Задача у глибинних зануреннях – економити кисень. Дві найбільш киснєємні частини тіла – це мозок і м’язи, відповідно ідеальний стан фридайвер – повне розслаблення і жодної думки. Я прагну до цього стану. Найприємніше, коли доходиш до зони від’ємної плавучості і вода перестає тебе виштовхувати, це 10-15 метрів. І тут задача – розслабитися і нічого не робити. Тебе починає стискати і немає шансів боротися із цією силою. Якщо напружитися, океан тебе «розчавить». Але якщо розслабитися і «обійняти» океан у відповідь – вийде «розчинитися». Фрідайвінг – це «обіймашки» з океаном.
– А що робити із панікою на глибині?
– Це нечасте явище. Нікого не змушують пірнати одразу на 50 метрів. І навчання затримці дихання розпочинається назовні, у звичних і зрозумілих умовах. Потім ми переходимо на воду і нікуди не пірнаємо – набираємо повітря і лягаємо, і сама людина розуміє, коли їй встати. Так ми розширюємо можливості організму, знаходимо свої фізіологічні межі. Пірнати починають з 10-15 метрів і тут все керування у фрідайвера – нема чого панікувати.
– Чи є у тебе ритуал, медитація?
– Не ритуал, але певні дії я роблю. Маю повністю розслабитися, скоротити споживання енергії тілом – навіть дихання стає максимально спокійним. Я використовую техніку деконцентрації уваги. Це займає 20-40 хвилин із розтяжкою.
– Як зрозуміти грань, що далі пірнати не потрібно? Яка глибина – межа?
– Я дуже люблю кавуни, і коли ти його їси, то в один момент розумієш – годі, але хочеться ще і ще. Так само у фрідайвінгу. Коли зупинитися – підкаже тіло. Фрідайвінг навчає чути тіло. Людина розуміє, що час повертатися. Навіть на змаганнях ніхто не пірнає «як вийде», це все тренується з досвідом.
– Чим небезпечний фрідайвінг? Які наслідки можуть бути від занять?
– Зламаю стереотип, що страждає мозок, ніби за 5 хвилин без кисню він починає помирати. Франузькі учені проводили дослідження, в тому числі з Гійомом Нере з більш ніж 10-річним досвідом фрідайвінгу, і констатували, що жодних змін у мозку не відбулося. Факт про п’ять хвилин – правда, але вони починають рахувати не від моменту затримки дихання, а від зупинки серця. За 24 роки проведення змагань загинула лише одна людина. Якщо все робити правильно, то ризику для людини мінімум. Просто людина має бути готова до глибини, на яку пірнає.
– Що ти цінуєш в одязі?
– Комфорт, звісно. Якщо це красиво, але незручно, я погано себе відчувати. Не пам’ятаю, коли востаннє взував черевики. Нещодавно позвали на вечірку з дрес-кодом, і мені не було що вдягнути. Nike полюбив ще студентом, полював за ними на Петрівці, в дисконт магазинах, шукав знижки. Тоді вхопив найкрутіші кросівки із підошвою з пружинкою і дуже собою пишався, що студент і ходжу у таких «найках».
– Чого тобі хочеться у майбутньому?
– На чемпіонаті світу я усвідомив, що фрідайвінг – це не все життя, а змагання – не найцікавіше, що може бути. Тому я точно зміщу змагання і більше часу приділятиму школі, саморозвитку і особистому життю.
Фото: Вишневецький Григорій
© 2019 ALL STARS Talks
