...
Mustang Wanted: «Була ситуація, коли шматок будівлі опинився у мене в руці»
Гришу знають як руфера та мандрівника Mustang Wanted. Він каже, що не відчуває адреналіну і підйоми на дахи на висоті у кількасот метрів сприймає як розвагу. На ALL STARS Talks юнак розповів про арешти і нелегальні підйоми на Саграда Фамілія та Ефелеву вежу і руфінг у в'єтнамках.
– Коли ти захопився руфінгом?
– Я навчався на філософському факультеті, вистачило два з половиною курси. Потім набридло. Вся освіта доволі дивна. І пішов у нікуди. Став більше читати, лазити, знімати, і життя пішло вгору. А починав це ще у школі. Це те, що мені хочеться робити і я роблю – мені не потрібна мотивація для цього.
– А популярність у соцмережах прийшла швидко?
– Деякі відео набирали 5-10 мільйонів переглядів. Насправді у мене проблеми із регулярністю контенту. У топі пошукових запитів ви точно знайдете «мустанг вонтед помер». Але я живий.
– Ти усвідомлюмав, що це може приносити прибуток?
– Я просто знімав і не дивився на це як на спосіб заробітку. Потім з'явилися перші комерційні проекти, хоча і нерегулярні.
– Маєш компанію, з ким тобі подобається разом забиратися на висотки?
– Є хлопці, з якими подобається спілкуватися і щось знімати, але це не одна постійна компанія. Ми не лише по будинках лазимо, можемо і у шахи пограти.
– Як відбуваються нові вилазки?
– Є проекти, які потрібно планувати. У Саграда Фамілія, наприклад, всюди камериі датчики руху. Я два дні ходив колами, поки не знайшов проміжок часу, коли можна було пробратися всередину, заховатися і потім залізти. Я лазив години з десятої до сьомої ранку. Знімав фото, але досі не обробив їх – а це був 2014 рік!
Є трюки, для яких потрібні лише «сталеві яйця» і особливий настрій.
– Як ти обираєш будівлі?
– Як картину – просто подобається. Не сильно дивлюсь на відомість.
– Є будівлі, на які не вдалося залізти?
– Ні, немає. Є місця, де не з першого разу виходило – приходив опів на п'яту ранку, починав залазити, мене ловили. Наступного ранку пробую залізти, а там уже нова бригада. У костелі Святого Миколая навіть розташування будки охоронців змінювали!
– Щоб забиратися на дахи, потрібна хороша фізична підготовка...
– Є трюки, для яких потрібні лише «сталеві яйця» і особливий настрій, а є ті, що потребують сили, особливо у пальцях. Або везіння. У мене була ситуація, коли шматок будівлі опинився у мене в руці. А другою рукою я тримався за такий самий шматок. Я підтримую фізичну форму, розтягуюсь, роблю планку. Часом буваю у спортзалі, але від цього біцуха більшою стане, а лазити краще не будеш.
– На яку найвищу точку ти вибирався?
– Після 100 метрів різниці немає. Але найвище, певно, 450-метровий кран у Дубаї.
– Тебе запрошують щось підкорити?
– Я нічого не підкорюю, але так, буває, запрошують. Та переважно все сам, нелегально.
– Як часто ти подорожуєш?
– У мене немає мети просто подорожувати, лише заради якоїсь справи. Нещодавно був у Гонконгу, Куала-Лумпурі. Незабаром знову їду до Франції. Ми там колись із чотирма місцевими трейсерами залізли на верх Ейфелевої вежі. Нас спіймали, директор погрожував оштрафувати на 10000 євро за кожну проведену там хвилину. Але французи відбулися штрафами по 50-100 євро, а я просто поїхав додому.
До речі, цікава градація штрафів в Іспанії: залізти на готель – 200-300 євро, приватну власність – кілька тисяч, а історичні будівлі – це тисяч тридцять. Юрист мені казав, що після суду вони можуть посади у в'язницю, виписати штраф на сто тисяч, і будеш десять років виплачувати в кредит. Але можна повернутися до України, змінити паспорт – і нічого не буде.
А в Будапешті мене арештовували три рази за два дні. Мене вжалила оса на самій верхівці, і я спустився. Внизу вже чекала поліція. Мені друг лишив велосипед, тож я стрибнув за кермо і поїхав. Утім за сто метрів мене перехопили.
– Скільки разів тебе арештовували?
– Цьогоріч разів десять. Не те, щоб арештовували, але затримували.
– Ти платив штрафи?
– Зазвичай ні.
– У що ти взуваєшся на вилазки?
– Часом у старих кросівках, бо швидко вбиваються, часом босоніж. Буває і просто у шкарпетах житомирських чи навіть в'єтнамках.
– Коли ти ходиш по даху, то слухаєш музику?
– Іноді музику, а часом просто вакуумні навушники вдягаю, аби не відволікатися.
– Як зрозуміти, що людині можна залазити на дахи? Це ж може і серце вхопити через надмірні емоції.
– В принципі лазити нікому не потрібно, хіба що мавпі, і то вона не високо лазить. Це ризик. І кожен вирішує сам, чи підходить він йому. Є відсотків п'ять людей, що мають панічний страх висоти, от їм не варто пробувати. Всі інші можуть пристосуватися.
– Чим скелелази без страховки відрізняються від руферів?
– Руферство – це просто весело, а free climbing ближче до спорту. У скелелазанні є градації складності. До найважчих скель потрібно готуватися по п'ятнадцять років, і скелелазів, що можуть це зробити, людей п'ять на всю планету. А у руфінгу більше всіляких непомітних ризиків – погода, не виходить перечекати, ризик арешту тощо.
– Що ти думаєш про руферш?
– Є чимало дівчат, які залазять на дахи, щоб сфотографуватися, звісивши ніжки. Взагалі люди ганяються за лайками. Але чи можна це вважати руфінгом? Не знаю.
Фото: Віталій Юрасов
Відео: Саляр Алі
© 2019 ALL STARS Talks
